Розвиток уяви дошкільників

Розвиток уяви дошкільників

Уява — один із найзагадковіших феноменів людської психіки. Чому в одних дітей уява, як бурхлива ріка, а у решти і на маленьке джерельце не схожа. Маючи багату уяву, малюк може "жити" в різні часи: минуле фіксується в образах пам’яті, які довільно відтворюються зусиллями волі; майбутнє малюється в мріях.

У дошкільному дитинстві дитина часто живе в створеному нею світі боїться Баби-Ягусі, мріє стати принцесою і відважним лицарем. Одні діти занадто емоційні і практично живуть у світі своїх фантазій, тому на заняттях вони ніби відлітають у свій світ і годинами готові розповідати про свої чарівні подорожі, незвичайні планети, тварини, квіти. А от інші малюки, навпаки, страждають від недостатності уміння фантазувати, живуть реаліями і завдання щось придумати викликає у них невдоволення і ускладнення.

В той же час саме здатність уявляти потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається вона особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати, в подальшому настає швидке зниження активності цієї функції. Разом зі зменшенням здатності фантазувати у людини обідняється особа, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва і науки.

Дійсно, можливість створювати що-небудь нове, незвичайне, закладається в дитинстві, через розвиток вищих психічних функцій, таких, як мислення та уява. Саме їх розвитку необхідно приділити найбільшу увагу, виховуючи дитину у віці від п'яти до дванадцяти років. Цей період учені називають сензитивным, тобто найбільш сприятливим для розвитку образного мислення та уяви. Що таке уява? Уява — це властива тільки людині, можливість створення нових образів (представлень) шляхом переробки попереднього досвіду. Уяву часто називають фантазією.

Уява є вищою психічною функцією і відбиває дійсність. Проте за допомогою уяви здійснюється уявний відхід за межі безпосередньо сприйманого. Основне його завдання — представлення очікуваного результату до його здійснення. За допомогою уяви у нас формується образ що ніколи не існувало або не існуючого в даний момент об'єкту, ситуації, умов. Уява п'ятирічної дитини дозволяє йому сприйняти, як реальні, найфантастичніші, казковіші образи і ситуації. Десятирічні діти із захватом розповідають один одному страшні історії. Причому чим страшніше, тим краще. А трохи пізніше вони вже «хваляться» друзями і родичами, що потрапляли в такі ситуації або володіють такими якостями, які окрім як незвичайними і не назвеш (наприклад: унікальна професія, видатні здібності, надзвичайна фізична сила). Ці фантазії нерідко шкодять таким дітям. Їх звинувачують у брехні, соромлять, діти дратують їх «брехунами». Проте дитина знову і знову вигадує найнеймовірніші історії, частіше зі своїм особистим участю, які нібито відбувалися насправді. Що ж примушує дитини на шкоду навіть своїм власним інтересам пускатися в ці авантюри? Тільки активно діюча уява. Вирішуючи будь-яку розумову задачу, ми використовуємо якусь інформацію. Проте бувають ситуації, коли наявної інформації недостатньо для однозначного рішення. Це так звані завдання великої міри невизначеності. Мислення в цьому випадку майже безсило без активної роботи уяви. Уява забезпечує пізнання, коли невизначеність ситуації дуже велика. Це загальне значення функції уяви і у дітей, і у дорослих. Тепер стає зрозумілим, чому така інтенсивна функція уяви у дітей від дошкільного до підліткового віку. Їх власний досвід і можливість об'єктивно оцінювати навколишній світ недостатні. «Полі невизначеності» в сприйнятті життя так високо, що вирішити проблеми, що постійно виникають перед ним, дитина може тільки із залученням уяви, фантазії. Останні замінюють ним недолік знань і досвіду і допомагають відносно упевнено почувати себе у складному і мінливому світі. В процесі сприйняття дитина постійно збагачується враженнями про предметах, явищах і зв'язках між ними. Але оскільки життєвий «багаж» дитини дуже малий і можливість оцінки «Що я бачу»? обмежена, в його психіці відбувається постійне перекомбінування вражень. Виникає безліч поєднань, що народжують нові зв'язки між явищами і предметами. Фантазія, як і інші психічні функції, зазнає зміни з віком дитини. Молодший дошкільник, у якого тільки починає розвиватися уява, відрізняється пасивною формою. Він з великим інтересом слухає казки і потім представляє їх образи як реально існуючі явища. Т. е. уява некритично компенсує недолік життєвого досвіду і практичного мислення імплантацією описаних казкових образів в реальне життя дитини. Саме тому він легко вірить в те, що наряджений актор — це справжній Дід Мороз або Баба Яга, боїться злого чарівника або вовка на екрані телевізора, плаче від жалості до Дюймовочці, слухаючи казку. Старший дошкільний і молодший шкільний вік характеризуються активізацією функції уяви. Що спочатку відтворює (що дозволяло в більше ранньому віці представляти казкові образи), а потім і творчого (завдяки якому створюється принципово новий образ). Цей період — сензитивний для формування фантазії.

Таким чином, значення функції уяви в психічному розвитку велике. Проте фантазія, як і будь-яка форма психічного віддзеркалення, повинна мати позитивний напрям розвитку. Вона повинна сприяти кращому пізнанню навколишнього світу, саморозкриття і самовдосконаленню особи, а не переростати в пасивну мрійливість, заміну реальної життя мареннями. Для виконання цього завдання вихователям і батькам необхідно допомагати дитині використовувати свої можливості уяви в напрямі прогресивного саморозвитку.

Уява — один із важливих психічних процесів, що безпосередньо входить у будь-який творчий процес людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі.

Уява виникає і розвивається у спілкуванні дитини з дорослими і дітьми в різних видах діяльності насамперед у грі. Дії дитини з іграшками стають істинно грою тільки за наявності «уявної ситуації», яка робить можливим специфічно ігрове відображення набутого у дитини соціального досвіду. Початок прояву уяви в грі у дитини пов’язаний із використанням предметів-замісників, а потім включенням в гру повністю уявних предметів (коли діти домовляються — я начебто приїхав на машині). Завдяки уяві виникають різні прості сюжети у грі, їх зміни пов’язані з набуттям безпосереднього життєвого досвіду та опосередкованого соціального. Необхідно поступово переводити гру дитини у стан роботи, спрямовувати її уяву на реальний світ. Тоді не буде виникати небезпеки для психічного розвитку дитини, вираженої у можливості її відчуження у світ фантазій і мрій.

Дитяча художня діяльність відіграє специфічну роль у розвитку уяви. Вона прямо ставить перед дитиною творче завдання: придумати, створити, виготовити що-небудь самостійно. Таке завдання сприяє як актуалізації уяви дитини, так і її розвитку.

У дітей виділено два рівні розвитку уяви, відзначено два переломні моменти в її розвитку.

Перший — у дітей молодшої групи, у цьому віці діти починають сприймати завдання на спрямовану (керовану, довільну) уяву, підпорядковують її певному завданню і при цьому проявляють певну індивідуальність у продуктивній діяльності. Пояснюється це малою практикою спілкування дітей, браком сюжетних ігор, певній несоціалізованості дітей, коли вони ще не очікують оцінки за свою роботу з боку дорослих і яка їх ще не так сковує, а дає простір для дій.

Другий переломний момент настає у старшому віці через єдність змісту спільної діяльності дітей (разом граються, беруть участь у театралізованих виставах, художньо-творчій діяльності тощо). Застигання розвитку творчості простежуються у п’ятирічок. Наслідком цього є поява шаблонних застиглих ігор (грають так, як навчили, для гри є всі необхідні, виготовлені промисловим шляхом, іграшки). Окрім того малюки стають більш соціалізованими.

З уявою також пов’язаний розвиток емоційно-потребової сфери особистості дитини, спрямований на вирішення внутрішніх суперечностей, на отримання задоволення. Під час емоційно-пізнавальної діяльності дитина подумки займає певну позицію в ситуаціях, які їй пропонуються, здійснює певні уявні дії, програє в ідеальному плані різні варіанти взаємодії із довкіллям і таким чином отримує можливість не лише заздалегідь уявити, а й пережити суть цієї ситуації, а також дій, які будуть здійснюватися, і передбачати можливість наслідків їх для себе і для інших людей.

Уяву визначають як центральне вікове новоутворення, яке задає для дитини соціальну ситуацію розвитку, що визначає цілком і повністю ті форми й шлях, ідучи якими дитина виробляє в собі нові й нові якості особистості, набуваючи їх із соціальної дійсності як із визначального джерела розвитку, той шлях, наякому соціальне стає індивідуальним.

Дошкільний вік є найсприятливішим для розвитку моральної сфери особистості дитини. У цьому процесі важливу роль відіграє емоційна уява, на основі якої виникають передбачені емоції. Дитина починає уявляти наслідки своїх дій та вчинків як для себе, так і для інших людей. Лише завдяки уяві вона може уявити біль і страждання іншої дитини, якій завдали болю, навіть пережити ті самі емоції, поспівчувати їй. Емоційна уява дає можливість регулювати свою поведінку, контролювати себе в стосунках з іншими: «Якщо я так зроблю, друг образиться».

Розкриття смислу власної поведінки засобом емоційного передбачення (О.Запорожець) відіграє провідну роль у духовному зростанні дитини, у формування в неї моральних почуттів та про соціальних форм поведінки (уміння прийти на допомогу, узгодити свої дії з діями товариша, поступитися тощо). Без емоційної уяви не може розвинутися емпатія (співчуття), без неї не можна виховувати у дитини доброту, співпереживання.

Дослідженнями психологів установлено також, що уява тісно пов’язана з регуляцією самопочуття людини. Вона виконує функцію психологічного захисту особистості від травму вальних і гнітючих впливів, пригноблюючи (в уяві) такі ситуації, які компенсують невдачі, знімають фрустрацію. Так дитина може позбутися психотравмувального життєвого впливу через багаторазове варіювання ситуації і гри, доки не позбавиться своїх «кривдників». Якщо життєвий конфлікт набуває глибокого або стійкого характеру, діти вдаються до фантазування, створюють сюжет, в якому «кривдник» шкодує про свій вчинок або сам потрапляє в біду.

Недостатній розвиток уяви призводить до стійких негативних переживань, нав’язливих страхів, тривожності: у дитини знижується самооцінка, порушуються контакти з довкіллям, виникає почуття самотності, зневіри.

Узагальнивши роль уяви в особистісному зростання малюка, можна виділити такі її функції:

· гностичну: дозволяє уяві знаходити і виражати в образах найбільш суттєві, значущі сторони діяльності;

· прогностичну: продукт уяви є метою, до якої спрямована діяльність;

· комунікативну: створення продукту творчої уяви передбачає спілкування (або в процесі створення, або при оцінці кінцевого результату, позаяк будь-яка творча діяльність спрямована на людей);

· захисну: дозволяє регулювати емоційні стани (задовольняти якоюсь мірою потреби, знімати напругу).

Отже, розвиток уяви в дошкільному віці тісно пов’язаний як із формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, так і зі становленням її особистості, її морального самопочуття.